Персоніфікація як основа біографічного методу в історико-педагогічній регіоналістиці: дихотомія проблеми

Анотація

У статті представлено сутність та можливості персоніфікації як основи біографічного методу історико-педагогічного дослідження. Підкреслено, що таке взаємопроникнення методологічного підґрунтя історії педагогіки з іншими галузями знання забезпечило історико-педагогічній науці належний рівень інтегрованості, міждисциплінарності, комплексності.

Відзначено залежність персоніфікації від постановки предмета дослідження. Можливості персоніфікації схарактеризовано на прикладі вивчення освітньої та просвітницької діяльності православних священників Волині у ХІХ – на початку ХХ століття. Застосовано методику історико-педагогічної дихотомії, визначено три основні дихотомії персоніфікації як методики дослідження просвітницької діяльності православних священників Волині.

Сформульовано висновок про можливості персоніфікації в процесі «олюднення історії» як сучасного наукового напряму в історико-педагогічних пошуках. Відзначено проблему субʼєктивізації та ідеалізації як супутні до застосування персоніфікації в дослідженнях з історії педагогіки. Узагальнено наявний науково-дослідницький ресурс персоніфікації в дослідженнях з історії педагогіки та обґрунтовано особливості персоніфікації в історико-педагогічній регіоналістиці.