Благодійність як ключова християнська цінність у професійній діяльності українських юристів

Анотація

Період кінця ХІХ – 30-х рр. ХХ ст. у Галичині є плідним на численні приклади благодійності українських правників, які через безкорисливу добровільну допомогу (особисту / майнову), участь в українських громадських товариствах та станових (професійних) інституціях добровільно спрямовували ресурси, майно тощо для допомоги окремим соціально незахищеним групам людей, правового захисту, освіти та навчання українців, розв’язання актуальних соціальних, правових, культурно-освітніх, суспільно-політичних проблем, поліпшення умов громадського життя.

Особливістю діяльності українських юристів, які гуртувалися в Товаристві українсько-руських правників та Союзі українських адвокатів, було те, що соціально-правовий захист українства на засадах благодійності став пріоритетом професійної діяльності юристів. Правники активно обстоювали станові інтереси української адвокатури, захищали права української мови в судах і державних установах тощо. Важливим аспектом діяльності на ниві благодійництва стало правове просвітництво українського населення. Безпрецедентним явищем були виступи цілої плеяди українських правників у судових процесах оборонцями не лише українських громадсько-політичних партій та об’єднань, а й гучних процесів, в яких вони захищали українських юнаків, членів ОУН, національно свідомих патріотів.

Прикладом християнського служіння є діяльність адвоката, громадського діяча та письменника Є. Калитовського, який започаткував у Галичині рух щодо догляду за стрілецькими могилами, спрямований на формування історичної пам’яті та національно-патріотичних почуттів юнацтва. Завдяки активній парламентській і політичній діяльності українські юристи вагомо спричинилися до соціально-правового, національного захисту українства. Українські правники фактично окреслили професіограму юриста, з-поміж компетентностей якого, окрім фахових умінь, помітне місце посідали питання правової, моральної культури, християнсько-етичні проблеми фахової діяльності, що враховували питання громадського служіння на благо українського народу, що в контексті концепції «національної автаркії» означало самовіддану подвижницьку працю задля майбутнього національного, політичного, економічного визволення України.